І знову день бджолиного крила…
Чужі омасти…
Пір`я гав – на плечі…
Тля шамкотіла:«Майє, ти – мала!»;
Та я… застрягла. Зависокий глечик.
І так мені отут не комільфо…
Бракує вітру, пелюсток і сяйва!
Пергою припадає мікрофон…
А я дзижчу…
І спіють вірші-айви…
Не зазирайте. Не рахуйте міт.
Цей глек хиткий, під ним – масна серветка…
Кругами ходить пишновусий кіт,
Забувши про торішню галаретку.
Летять сердиті ельфи… Вуаля!
Мені – не з ними. Я – бджола тутешня.
І хто лишень моє жало не кляв,
Обсмоктуючи кісточки черешні…
Дивочний світ – без пахілля і хмар.
Куди мені спішити? Вулик далі…
Крізь глечик бачу, як новий Ікар
Злякавшись моря, тисне на педалі…
Дзижчу і мовкну…
Соняхи… Юга…
А я ж ходила плесом – невеличка.
Котисько чорний путь перебігав…
Татусь давав п`ятірку на халвичку…
Були всі душі сяйні та живі.
Літали в парку чудернацькі риби…
Тепер застрягла в глеку – між «мівін»…
І вітамінів, що несуть погибель.
Росла собі…
Звільнити не прошу.
У серці жінка вже зійшла – на плаху...
Під анемічне споришів «шу… шу…»
Проклюнеться-злетить багряна птаха.
2013
Ілюстрація - картина Марини Подгаєвської
