…а ти прийшов. І на олтар поклав.
І бачив у мені десяту… першу…
А ближні підіймалися із лав,
Синок шептав:«Не кидай, бо розсерджусь!».
І я стікала віршем до рання…
І полотніли, кам`яніли гони…
Ти вечорів… Хиткий олтар здійняв:
Боявся, що без Сонця – захолону…
Ти так жалів обох! Так жалкував,
Що не спіткав у натовпі, на хвилях,
Поміж скалок рудих етруських ваз…
А я забула вдома синій брилик.
Мені – протуберанці, ескімо,
Щербату мушлю і четверту збірку…
Та впав
олтар
пополудні
на мол…
Ховаю від людей кавалок зірки,
Пишу тобі з дурницями листи…
А ти будуєш – на землі – пентхаус…
Плита, камін…
Вже й зірку прикотив…
І син дарує кілька ноу-хау…
І лиш колишній ладо, наче кіт,
Колише срібну рунь мого сумління…
Молочний місяць…
Яблучний бісквіт.
І рибка золота – у формаліні.
2013
Автор картини Марина Подгаєвська
