З Анни Ахматової: Там тінь моя лишилася й сумує...

Там тінь моя лишилася й сумує,

В кімнаті бірюзовій ще живе,

Чекає  – мо`, хто самість обірве…

І ладанку емалеву цілує.

У тій оселі – наче в днину судну.

Запалять свічку – морок-пелена…

Тому й новій хазяєчці марудно,

А чоловіку багнеться вина?

Вчуває він: за ветхою стіною

Заброда-гість бесідує зі мною.

першотвір

Там тень моя осталась и тоскует,
В той светло-синей комнате живет,
Гостей из города за полночь ждет
И образок эмалевый целует.
И в доме не совсем благополучно:
Огонь зажгут, а все-таки темно...
Не оттого ль хозяйке новой скучно,
Не оттого ль хозяин пьет вино
И слышит, как за тонкою стеною
Пришедший гость беседует со мною?


Картина "Голуба кімната" Пабло Пікассо

З Анни Ахматової: Млосний запах синіх виноградин...

Млосний запах синіх виноградин.

Вабить і п’янить незнана даль.

Голос твій приглушений, безрадний.

Нікогісінько мені не жаль.

Серед грон чаяться павутинки.

Делікатні лози, не руді.

Плине хмаровиння, мов крижинки,

По сяйливій голубій воді.

Сонце в небі. Сонце у зеніті.

Хвилям нарікай на біль щемкий.

Може, дочекаєшся одвіту 

В поцілунках тихої ріки.

Сладок запах синих виноградин...
Дразнит опьяняющая даль.
Голос твой и глух и безотраден.
Никого мне, никого не жаль.

Между ягод сети-паутинки,
Гибких лоз стволы еще тонки,
Облака плывут, как льдинки, льдинки
В ярких водах голубой реки.

Солнце в небе. Солнце ярко светит.
Уходи к волне про боль шептать.
О, она наверное, ответит,
А быть может, будет целовать.