Сонячна юга

 І знову день бджолиного крила…

 Чужі омасти…
 Пір`я гав – на плечі…

 Тля шамкотіла:«Майє, ти – мала!»;

 Та я… застрягла. Зависокий глечик.

 І так мені отут не комільфо…

 Бракує вітру, пелюсток і сяйва!

 Пергою припадає мікрофон…

 А я дзижчу…

 І спіють вірші-айви…

 Не зазирайте. Не рахуйте міт.

 Цей глек хиткий, під ним – масна серветка…

 Кругами ходить пишновусий кіт,

 Забувши про торішню галаретку.

 Летять сердиті ельфи… Вуаля!

 Мені – не з ними. Я – бджола тутешня.

 І хто лишень моє жало не кляв,

 Обсмоктуючи кісточки черешні…

 Дивочний світ – без пахілля і хмар.

 Куди мені спішити? Вулик далі…

 Крізь глечик бачу, як новий Ікар

 Злякавшись моря, тисне на педалі…

 Дзижчу і мовкну…

 Соняхи… Юга…

 А я ж ходила плесом – невеличка.

 Котисько чорний путь перебігав…

 Татусь давав п`ятірку на халвичку…

 Були всі душі сяйні та живі.

 Літали в парку чудернацькі риби…

 Тепер застрягла в глеку – між «мівін»…

 І вітамінів, що несуть погибель.

 Росла собі…

 Звільнити не прошу.

 У серці жінка вже зійшла – на плаху...

 Під анемічне споришів «шу… шу…»

 Проклюнеться-злетить багряна птаха.


2013

Ілюстрація - картина Марини Подгаєвської