Розжевріло осердя…

1

Занурення – в драглисту сіру твань…

Довкруж вицокують звитяжців «берці».

Летить в сушняк дитячий барабан,

Із куполів – позлітка, птах – із серця…

Цей час, мов п`явка, висиса з рамен

І святотатця, і архімандрита

Наснагу-міч. Від Ялти до Ромен

Вам і мені – могилоньки розрито.

Сповзаю, відпустивши в небо зонд,

Зі стресу – в марення…

                                         Сіль на хлібині.

Це – привселюдне дійство. Епізод.

«Я» буде раювати між ериній?

2

Чвала упростяж караван верблюдів.

Тиш вохряна…

                            Стаю на постамент.

Самум бархан підважує… «Я» в грудях

Плекає вузлик: льон… вірш… тестамент.

Пісок шафранний розтроюдив очі.

Під лапами – купони й тюк cум`ять…

І плинуть наді мною – сфінксом – ночі…

І топірці цикадно дзвенькотять…

У сон хихоче стрепет недалекий:

«Ти врівноважена... притишена… Всі – за!».

Розжевріло осердя...

                                      Пекло-спека…

Стікає жолобком скупа сльоза…