Абрикос

Придворний художник Архип Абрикос

Малює величчя, розваги і лоск,

Обслугу, палаци, кокарди, екстаз…

На шиї – шовковий рудий самов`яз.

Він має клас учнів, натурниць – гарем.

І бал, і Балі набазграє – під рев…

Він жвавий-моторний: в плеяду зірок

Зробив молодечо-окрилений крок.

Та сниться у маї художнику ліс.

Зітхає дріада:«Позує знов міс?».

Із малева юності плине ундина:

«У мене звабливіші перса і спина…».

Архип не малює життя простолюду!

Йому лиш професор лікує застуду...

Його дітлашня ще не бачила жита.

Дружина печальна – Карафка Надбита…

Узимку Архип хихотів із екрана:

«Полотна мої – це багатству осанна!

За «зелень» малюю безколірні лики,

Вершки з орденами, бенкети індиків…

Салон килимастий пишу… із годину.

Але ж… набридають дріада, ундина…».

Це – абракадабра чи віт шарудіння?

Вело в бік оман Абрикоса коріння.

Я крейдою риску отут підведу:

Не знаю – раює Архип чи в аду?



картина:
http://komnata.kroogi.com/ru/content/439269-kartiny_017o-jpg.html