Не залишай…

Не залишай мене у листопаді!
Тут горобці ненатлі, чорторий…
На кризі малюватиму леваду,
Євшанний шлях відходу, обрис крил…

Літоростками повняться толоки.
Цей закут настобрид. Мій плач – невлад.
Зросла для тебе, Вітре сіроокий!
Не залишай, бо вже – горіхопад...

Не залишай мене у спеці липня,
Коли міліють думи й ручаї,
Коли довкіл – тіла, човенця, линви,
Коли в судинах – трав`яні чаї.

Ти – нетутешній. Ти на ніч захожий.
Я не люблю кульбаб і суперек.
Візьми Вербу з собою! Вже й пороша…
Я, Вітре, приживуся між смерек.