Біг навмання…

Лишилися між плес хати – як вата,

Коти на вікнах, в рясці чорний став...

Пірнаю
             в травостій
                                 зеленкуватий,

За очеретом гай жалів розтав...

Біг навмання!

                        Вже досить ворожити.

Згубилася браслетка в чагарі…

Біжу до тебе напівстиглим житом.

Ти шлеш гостинчик – із водою рів…

                                

Мене вужів ослиззя не лякає.

Отам, за ровом, – твій ведмежий кут.

Перемайну!

               Як стрічка, в полі маю...

Не бачиш новостворену ріку?

Твоя дружина

                       опускає дзбанок.

Напій настояний на черепках мірил…

Змивай з лиця, захеканий коханий,

Оману й звіробою жовтий пил!

І поки буде вільга струменіти,

Оббризкуючи мальви і спориш,

Ти, Вітре, знудиш пречудовим світом,

Як я – тоді, коли штовхнув у тиш.

Не присмокчусь до серця, наче п`явка.

Я – лиш на сон.

                         Роїться мошкара...

Пливи у Смуток!

                          Згадуй стан смаглявки,

В якої капелюшки відбирав.