Серпантин

                                           Вольдемарові

Обожнення не буде. Я – без крил.
Координую рухи – по падінні...
Наш мікрокосм отутечки твори,
Сади бузок і розмальовуй стіни.

Запрошувала в казку, але ж ти
Не віриш у інжир на гілці туї.
Моє кохання – довгий серпантин.
Моя зневага – то шпаркий Везувій.

Мене боготворити? Можна... Ні!
Ти біля мене спи – рахманний, ситий…
А я тектиму – на світила німб –
У кратер напівсонний сліз улити.

Й тоді розквітне і... зів`яне день,
Тоді – по землетрусові – упевню,
Що світ – незрушний: чай із каркаде,
Медок зі слоїка, джмелі – зі жмені.


Автор картини Майя Рамішвілі