Молюском
пірнаю
у тишу –
індигову, плинну...
Там жорна зірок
мушлю тіла
на порох зітруть...
Зісподу єства білосніжна чутлива перлина
У просторінь злине,
розкришиться...
Вперто, мов ртуть,
Збереться
цятку-душу.
Її обхоплю міріадом клітин.
Стихне рух.
Розверзнуться жерла...
Тонути у сяєві мушу –
І спрагло надіятись: лет до зірок повторю.
Немає коментарів:
Дописати коментар