Очі

1

В моїх очах – чар хутірських жінок.
Очіпки їхні прикрашали бджоли…
Я вмію обмолочувать зерно,
На паляницю класти дрібку солі,
Я вмію дитинча своє люлять
І прагненням величного яріти,
Я вмію мужа із морів чекать
І чайкою над сіллю кам`яніти,
Я вмію жати місяця серпом –
І в сніп в`язати жовто-сині мари.
Нуртує досвід – між тире, крапок…
Я – удовиць онука: Насті, Марфи.

2

В моїх очах – притуга матерів.
Вона сльозою струменить на губи.
Поміж полтавських лип і яворів
Плекаю сина...
                         Обминай же, згубо!

Знеславить горде плем`я одинак,
Якщо не стане під штики й знамена?
Поліг – за спокій нив – дід Залізняк…
Я – проти війн:
                     загарбницьких,
                                          «священних».

У кожного – своя стезя, свій бог.
Всевишній, наклади на війни вето! –
Молюсь, творю на рубежі епох...
Не вищезають танки й кулемети.

В моїх очах – напуття матерів,
Що гоять рани, осявають хату.
Слова палахкотять на дугах брів,
Спікають успадковані дукати…