Чайка

                                   Spiritus flat ubi vult*

Рве струни циган… Я чекаю Сонця.
Кладу в мілку бляшанку мідяка.
Він чистоган збирає. Я тут – гостя.
Мене повчора пугач ошукав…

Я – біла чайка, що пірне в польоті,
Кигикне вірш, німотствує між плит...
Мені затісно в пустищі вагона,
Що по захланних зміях рейок мчить,
Як марлю, крає мрево світанкове,
Відлякує мошву і кажанів!

Цигани, роми... Ваш безкрилий сокіл
Вечірнім поглядом до серця прикипів...

* дух віє, де бажає (лат.)