Погуба

Наснилось небо – аспідне, мов нафта.
Зміїлися по ньому сотні жил…
Бульвари устеляли юрми, авта…
А я блукала – між газонів, крил…
Ні, не було громів і блискавиці.
Не лив на дзиґарі оспалі дощ.
Росла дір…
І торбохвати – ницьма…
Ось і Кінець… Застав на стежці прощ.

Слова зринали:«батьківщина»... «сором»...
Летів білборд:«Степів... найстарший син...».
В руках – браслетка, що купила вчора.
В зеленій льолі бігла в бік вітрин…
Валялись терези доби бароко.
На чолопочку – храмина в імлі…
Зоріло неусипне срібне ОКО
На розпад зграй, спільнот, родин і клік...