Ассоль

Соки носила синові,
Що – на морській косі.
Пахла сливово, цитриново...
І шепотіла:"Ти сій...".

І обростала клятвами, 

Вибачень – щільний стос.
Врази на серці – плямами –
Не від штормів, не від гроз.

Спрагло хотіла спокою,
Вже не пурпурних вітрил.
Що ж ти клюєш її, соколе,
Поміж янтарних мірил?

Скарб – у мішечках і нішах.
Внукам – конструктор, пістоль...
Віршем укрилась півгрішна
Мигдалеока Ассоль.

В слоїках мокнуть оливи.
Ряден пацьорки руді.
Цятки на шибах по зливі.
Пахне корицею дім...

Хвилі течуть у волосся.
Аркуш важкий, мов пісок.
Все, що бажала, – збулося.
Спурхнути б їй поміж сов!

Хто розженеться – шукати?
Мрево густюще, як мед.
Рейвах, омани, відкати...
Фальш – кордарон, флавамед...

Сукні носила сріблясті.
Грея стрічала з морів.
Молиться:"Боже, не впасти б...".
Шовк пурпуровий зопрів.