Ішла в багаття…
Остигала на хрестах…
Уплітки, пута, шовк шатра – зотліли.
Ніхто не вів по юності шляхах,
Не рвав для ран свою сорочку білу…
Спиняюся – біля твоїх воріт.
Я йшла сюди, не знаючи адреси.
Ажур бузку
тече на живопліт…
Розсохлий човен, сітка, пара весел.
Коза – на сіні.
Тин – мов рубікон…
Курчата цівкотять… Пси – збайдужілі.
Спустивсь на землю ладо-вітрогон!
А я ладу чекати не зуміла...
Ослін.
Дівча.
Рядочками – люпин…
Подібне фото жовкне у прихожій.
Ти так незміряно мене любив,
Що донечка твоя на мене схожа!
Лишаю молочай на літ стерні.
– Він твій…
Навіки твій… – плюскоче річка.
Забрати батька у дитини – гріх.
Наїмся досхочу твоїх порічок...
Немає коментарів:
Дописати коментар