1
– Скомпонуй,
Лано, віршик про плеса...
–
Прохрипів на
бенкеті Стас Гливий.
Хлюст банькатий
шепнув:
– Це ж про-фе-сор!!! –
Ох, який то був
шепіт – надривний.
Стас куйовдив
чупринку, шарівся...
Підняла парасоль
– із
віконця.
– Ні, про плеса писатиму з місяць.
Я у зливу оспівую
сонце…
Тут гублюсь, наче
брошка – в осоті.
Хтиві очі...
Примерхлі свічада.
Не нашіптує муза
експромтів!
Ще не винайшли
пундика знади…
2
– Я умію шляхетно
просити... –
Пітний пан дав
канапку солону. –
Мій музон
продірявлює плити…
Намереж файну
пісеньку, доню!
Співаницю від
люду сховаю,
Хай від неї
буруниться крівця…
Лиш потішу
дружиноньку – Раю…
Я благала юрму:
Розступіться!
– Не гордуй! Вже
круг імені – галас…
Хлюст монетку
підсунув.
– Албанська!.. –
Муза блідла й
нервово сміялась,
Облітаючи тепле шампанське...
* слова і голоси (лат.)
Немає коментарів:
Дописати коментар