Бабуся

          

Каролінка дуже любить своїх бабусь. Її почуття до стареньких особливе, схоже на жаль. Іноді до нього домішується щире зачудування: і як їм – зморщеним, як яблучка навесні, – вдається залишатися жвавими, життєлюбними?

 Бабуся Клава полюбляє ходити до церкви. Кожен її приїзд додає в книгозбірню Каролінчиних батьків дорогу їхньому серцю, але ще малоцікаву для дівчинки книгу. Майстерно вдаючи зацікавленість, Каролінка гортає «Закон Божий», «Поради тим, хто йде до церкви», аби потішити бабусю.

 Бабуся Галя до церкви не вхожа. Вона, пенсіонерка, ще й досі працює в приватному магазині. На таткову пораду – відпочити – вона відповідає, що... зачахне без роботи. Каролінка добре пам`ятає, як гинула-чахла екзотична камелія в полив`яному горщечку, а тому боїться, щоби цього лиха не сталося ще й із бабусею Галею.

 Обидві бабусі знаходять по кільканадцять притичин-заковик, які стають на заваді їхньому приїздові до внучки. Навесні бабуся Клава виправдовувалася в коротенькому листі до дочки: «У мене ж піст... Не хочу завдавати вам клопоту...». Зріденька вона приїздить зі своєю ластатенькою внучкою Інгою. Та весь час, коли не спить, тримається за край бабусиної спідниці, неначе боїться у свої чотири рочки впасти на долівку або загубитись у двокімнатній квартирі. Каролінці вже набридло відвойовувати в опецькуватої Інги свою бабусю...

 Бабуся Галя, яка мешкає за сто кілометрів від Полтави у власному будиночку разом із сім`єю молодшої дочки, мотивує свої неприїзди тим, що Хазяїн дає вихідний день лише двічі на місяць.

 А вдома ж справи накопичуються! Каролінка не раз силкувалася уявити оту величезну копицю справ, але її дитяча уява, хоч ти плач, не вимальовує злощасної копиці... Сіно, складене в стіг, вона бачила. Й не раз...

 Каролінка – розумна слухняна дівчинка. Вона майже не ображається на тлустого Хазяїна магазину, на піст, на двох двоюрідних братиків і одну сестричку-капризулю, але ж так скучає за бабусями, що... попрохала у Діда Мороза в дарунок ще одну, власну бабусю! Нехай у тієї чудової люблячої бабусі буде за онуку тільки вона, Каролінка: рудоволосе, кирпатеньке дівча, мрійливе і лагідне... Так характеризує своїм подругам донечку мама Рита.

 І що б ви думали? Її дивочне бажання, її примху-забаганку Дідусь Мороз таки ж почув і – виконав! Під розлогою сосною, на верхів`я якої Каролінчин татко насилив червону п`ятикутну зірку, дівчинка знайшла між солодощами від Діда Мороза ще й чималу ляльку з торбинкою у руці, з блискучими кульчиками – як у бабусі Клави – й разком намиста – як у бабусі Галі.

– Бабуся! Моя Бабуся! – закружеляла Каролінка по кімнаті. Іграшки на ялинці погойдувалися, цукерки вихвалялися перед яблучками своїм чудовим смаком та кольоровими обгортками...

 Через два дні, коли тремка радість від одержання жаданого дарунку почала пригасати, Каролінка, а їй саме на Новий рік виповнилося шість рочків, почала здогадуватися, що Дід Мороз – це тільки споконвічна дитяча вигадка-фантазія, і запитала в мами: «А в якому саме магазині ти придбала Бабусю?.. А чи не було там ще й Дідуся – з вудкою та цуциком?».

– Ні, не бачила я в магазині Дідуся, Каролінко... – стомлено проказала мама Рита, вимикаючи світло в дитячій кімнаті. – Напередодні новорічних свят, уночі, я змайструвала цю чудову ляльку. Поглянь, доню: ці сережки забула бабуся Клава, коли гостювала у нас. Я вже придбала їй красиві срібні кульчики з бурштином, поклала на поличку – і не знайду... 

Зачувши ці слова Каролінчиної мами, лялька Бабуся ще міцніше притисла до грудей бокату картату торбинку, в якій між ліщиновими горішками і блискучими фантиками зачаїлися нові сережки з бурштином... Перспектива – мати за друга іграшкового Дідуся (та ще й із цуциком!) – її, ляльку Бабусю, анітрішечки не влаштовувала!

– Нам удвох буде тісно-тіснісінько й на журнальному столику, і на канапі, й у кріслі перед телевізором! – шпарко шепотіла балаклива Бабуся в сон розшарілої Каролінки. – До того ж я знаю безліч казочок – і про дідусів, і про звірят... Давай-но, внучко, я розповім тобі казочку про Кудлоньку.
А ще в ній мовиться про пашенну яму і необачних звірят, що в неї попадали... Слухай уважно, ця казочка довга-предовга... як жовтий шарф, котрим обмотують шию сусідському Сашкові…

Прокинувшись, Каролінка хотіла відразу ж переповісти мамі Риті чудову, з безліччю примовок та пісень казку про Кудлоньку, яку їй нашіптувала вночі лялька Бабуся, але не змогла пригадати її... Дівчинка сердито поглянула у витрішкуваті очі ляльки й... заховала Бабусю до шафи.

– Ти – не бабуся. Ти – звичайнісінька іграшка! – лаконічно пояснила вона ляльці. Восени я піду до школи. А школярки ляльками не граються.

– Граються! Ще й як граються! – не вгавала лялька Бабуся. Вона так галасувала, що навіть я – сусідка Каролінки – почула той лемент. Але ж, якби вона мовчала – я б ніколи не дізналася, що дівчинка Каролінка дуже скучає за своїми бабусями...