Моя любов – синиця, що не мала
Поживи й прихистку, помре у сніговій…
Ген – хибні терези, іржа підвалин...
Ти принатурився.
Ти – підпертя.
Ти – свій.
Ти – підпертя.
Ти – свій.
Згоряла після кожної розлуки.
Із холоднечею на згарищі борюсь.
Зігрій мої стежки, прожекти, руки –
І відійди...
Я зранку береги творю.
Учора з болем розлилася річка –
Пряма, природжена. Гублюся в кольорах…
Наш син тебе розрадить. Я ж – мов свічка.
Хвилини скрапують на смолянистий дах...
Між крапом і джмелінням – перегуди.
Це душі-горлиці шукають пекло… рай...
Жалій мене! Без мене гірше буде.
Колись апостоли із рук Христа Грааль
Приймали – і вуста вмочали в сяйво,
Несли Прозріння в люд, що впав, поснув…
Я вспадкувала – для гризот і кайфу –
Небес терпку ясу...
Картина –
автор Войкан Морар
Немає коментарів:
Дописати коментар