Окрай посадки – тачка, мов павук.
Блищить лопата: дід бере картоплю…
Дивлюся з верхньої полиці мук
На пристанційні плеса – голі, зжовклі.
Шатро – із кукурудзи…
Кози…
Міст.
В руках синочка – «Гулівер» і мушля.
Були на морі. В Ялті Юрчик ріс,
Та на узвар сушу полтавські груші…
Жаждивий дідо в присмерку розтав.
Його наділ – два кроки від платформи,
Тож на городину за гуртом лав
Пилоподібний бруд сідав – без норми.
– Ще й від жуків отрутою полив…
Не напече цих бульб… собі до сала…
Для продажу гонобив… хитрий лис… –
Туркочуть з-під коліс ледачі шпали.
Мов малювальник чи горбун, здаля
Прошуся до струнких беріз когорти...
Зітхаю – наче зморена земля,
Коли їй заступом прошпортують аорту.
Немає коментарів:
Дописати коментар