Біль пропаде, як росиця, в сонці рано на травиці
З пісні
1
В оранжереї ти мене зростив,
Покинувши два ранчо у Техасі.
Пір`їни слав замулений терник,
Тож браму зачинив – на мідний засув…
Термографи повісив на стіні,
На дах жбурнув нагайку, ніж, панаму.
Шептав:«Не бійся злив, пліток, стихій...».
Наш світ
знесла
запінена цунамі.
2
Тепер я проростаю крізь те скло,
З якого ти змітав кленове листя.
Крилатки укривають медальйон…
Той світ пощез.
Клен білий вистояв!
Клен білий вистояв!
3
Ти з Токіо весною прилетів.
Облаштував ставок, оранжерею…
Термограф почепив.
«О Вітре мій!» –
Не тріпочу. Ніч обвиваю рейку,
Вкриваюся росицею… Стогну…
Вже не для мене рай-хороми зводив.
Чому померти ладна саме тут –
В оманливих долонях? – самоподив.
Оцю готовність люд нарік – Любов.
Це почуття складне, мов орігамі…
Я зазираю в Щастя крізь вікно
І прикликаю сонце – не цунамі.
Батик автор Петрухіна Наталія
Немає коментарів:
Дописати коментар