Розквась

У січні мла-розквась частенько.

Усяк поспішає у схрон…

Йде жінка, фігура – опеньком.

Годує полтавських ворон.

– Горіхи чужі. Назбирала…

Щоранку розлущую тут. –

Ворони – прожери! Все мало…

На свято лякав їх салют…

Уляну в болоньєвій парці

Обходять меткі школярі.

Спинилась – якраз на цигарці

Нової мадам Боварі.

На плити, що репнули влітку,

Лягає дорідне зерно.

Від жінки – ні скарги, ні плітки.

– Купила в аптеці 5-НОК…

Крокує Уляна… З пакета –

Горіхи на битий асфальт.

Ворони – в танго, піруетах…

Уляся для них – меценат.

Попутно – балачка про мужа:

Молодший, алкаш-офіцер.

Уляна за двох все подужа!

Пожбурить горіх і слівце…

Сльозини перляться на віях.

Окрилля давно не росте.

Голубить внуча… Голубіє…

Ще й тісто замісить круте.

Дивлюся услід. Шкаралущу

Вбиваю обцасом у сніг.

Тримаю обіруч МИНУЩЕ,

Немовби... зопрілий горіх.

І мутно, і жаль відпустити,

І так його тяжко нести…

І шуба мутонова, й сита…

І в пазуху – чорні коти.