Карб самоти – довічний. Стежка прощ
Не заведе у жевриво бруслини.
Зелений з ароматом дині дощ
Відрощує жалі, чуприну сина...
Себе опанувала. В стиглі сни
Іду хвилястим золотим тунелем...
Подолом ще торкаюсь капустин,
Засмаглими руками – неба гелю...
Порахувала кроки, півковтки
Серед курганів зрослої цикути…
Вже не жадаю дотиків руки
Того, хто з моря виманив у смуток.
Я – жінка Осінь. Тьмі холодних душ
За безцінь продавала мушлі, спеку...
В благе цебро насиплю смокв і груш.
Цвітіння бузу обіцяв лелека...
* в сутність (лат.)
Немає коментарів:
Дописати коментар