Матері – Софії Залізняк
Малюю сни перстом на полотні,
Минулля – замок, врожаї доспілі.
В небес позичила хмарки смутні,
Тон зів`ядання – у тигрових лілій…
Сто квестій вирішив рудий бурштин.
Якби ж він існував такого кшталту,
Щоб замок перебутого вмістив!
Комаха – у смолі… Дивочна страта:
Час не спотворив бідоласі крил –
Консервував Політ... Митець не схибив!
Вже та сосна – поміж кратонів-брил,
Над лісом, де гула-страждала, – риби…
Вдягну браслет... Сімнадцять намистин.
В одній – комаха.
Йду перед грозою
З відерцем сонечка…
З відерцем сонечка…
Замшілий тин…
Стан
обвіва
бриз
ери
мезозою…
Полискують камінчики чудні
Житечних почуттів – химер-мозаїк…
У серці – схови!
Скрині,
повні днів,
Захищені від трощення – в млі залів.
Немає коментарів:
Дописати коментар