Орігамі

                                    Біль пропаде, як росиця, в сонці рано на травиці

                                                                                      З пісні               

                                                                                              

1

В оранжереї ти мене зростив,                                

Покинувши два ранчо у Техасі.

Пір`їни слав замулений терник,

Тож браму зачинив – на мідний засув…            

Термографи повісив на стіні,

На дах жбурнув нагайку, ніж, панаму.

Шептав:«Не бійся злив, пліток, стихій...».

Наш світ 

               знесла

                           запінена цунамі.                     

2

Тепер я проростаю крізь те скло,

З якого ти змітав кленове листя.

Крилатки укривають медальйон…               

Той світ пощез.
                           Клен білий вистояв!

3

Ти з Токіо весною прилетів.                         

Облаштував ставок, оранжерею…            

Термограф почепив.

                                   «О Вітре мій!» –

Не тріпочу. Ніч обвиваю рейку,

Вкриваюся росицею… Стогну…

Вже не для мене рай-хороми зводив.

Чому померти ладна саме тут –

В оманливих долонях? – самоподив.

Оцю готовність люд нарік – Любов.

Це почуття складне, мов орігамі…

Я зазираю в Щастя крізь вікно

І прикликаю сонце – не цунамі.

Батик  автор Петрухіна Наталія