Сідало сонце...

1

І був мій шлях ламкішим від слюди,

Дім – порцеляновим, браслетик – мідним.

Рік виплітала шелесткі сади –

Не гірші від Садів Семіраміди…

Прогнала з дуба змія, двох котів.

Була човенцем, чайкою, стерничим...

Тьму помилок зробила я в бутті,

Зате – умиротворені поличчя.

2

Тік аромат від яблунь і зела,

Ширяли птиці…

                            Вирували ріки…

Ажурним віадуком повела –

У дебрі Завтра – сина й чоловіка.  

Дрімали сови…

                           Повзали вужі…

Сідало сонце...

                          Червоніли хвилі.

У мікросвіт ломилися чужі,

Викрикуючи лозунги – набридлі...

А я вбирала Голос Висоти –

Цитринно-зеленаве суголосся…

А я прийшла у жовтень золотий,

Щоб все, у сніг намріяне, – збулося.

Батик Олени Вєдєрнікової "Злато-древо"