1
Я – біла глина у твоїх руках.
Нестримно
кружеля
гончарне
коло…
Вже обпалилась у п`ятьох печах.
Не став у перію за покотьола!
Я ж – амфора для вин, олій, води…
Колише ярий сміх – творінь колишніх…
Я застелю гончарний круг. Іди!
Остигла, майстре. Облетіли вишні.
2
Не рук боюся – цвілі, тьми, копит,
Німої висоти, сердець охлялих…
Скажи, чи ти кохав, коли ліпив,
Коли найперша піч вогнем залляла?
В поливу ти додав сльозу, піт, кров.
Червіньку й сажу пізнаєш наосліп...
Чому ж спинився? Ні, таки пішов –
Розхристано-спокусний – в зимну осінь…
3
Ганчір`я…
Плями…
Стигми…
Кажани…
Де ж зорі? Де у янголках шпалери?
Опону смутку вчора відслонив –
Приніс мені обітницю, лікери…
На кучерях блищав міцний обруч.
Масної глини пласт упав на килим…
Тепер мене не візьмеш голіруч –
У шосту піч навік переступила.
Немає коментарів:
Дописати коментар