У хаті катма рушників,
Гардин, ковроліну, сервізів.
Отари захожих димів
Облизують кейс і валізу...
Дзеленькне мобільник чи цеп
Рудого Полкана – край лави...
На клямці побачити леп
Я їхала в спеку з Полтави.
Погладжу кошлату козу…
Як спати в оселі бідацькій?
На шлях – виглядати грозу –
Виходжу в сукенці «моряцькій».
Вже й син у дворі умовля
Вернутись додому надвечір.
Озера...
Комишня.
Поля...
Безкраї простори лелечі.
Тут газу немає – лиш піч.
Зів`яло лице тітки Ліни.
На бал стеаринових свіч –
Мій син із лептопом... У сінях
Латає мішки вітровій…
Хазяїн тут любить горілку!
До сходів доріс деревій...
А дощ крапотить у тарілку...
Матусю весела моя!
Про що я повинна мовчати?
Я знаю, це наша рідня.
А серце, як птаха, – на ґрати...
Пусти крізь пожмаканий дощ –
У соняхів пишне цвітіння!
З дороги ожинових прощ
Я впала на скалки і тіні.
Немає тут сала й ножа.
Пулярки замурзані, дляві…
Як півень, двором походжа
П`яниця Андрій – молодявий…
Тамую і жаль, і відразу.
«На хлібчик у мами беру...
Нема ж ні роботи, ні газу...».
– Податися варто кудись.
Шукати стежу – виживати! –
Кажу і дивлюся увись
За гніздище, де лелечата…
Прощаємось. Гасне четвер.
«Под...дейкують, поле Рос…сії...» –
Сміється заїка-шофер.
Пелюстям би стріли Месію…
Із серця – і відчай, і біль,
І радості гостре проміння:
Я їду-тікаю звідтіль,
Де вік дожива тітка Ліна,
Де в хаті плакат «...ССР»,
Де вкрита газетою ложка,
Де стіни мишасті, як дерть,
Шепочуть:«Побудьте ще трошки...».
Немає коментарів:
Дописати коментар