Там небо
струмувало
на мохи…
Ти впевнив: не потрібні крила ширші
За ті, що мають жваві дітлахи,
Щоб линути у льолях понад вишні.
Ти сипав журавлину на моріг...
Сліпим дощем укрив смагляві плечі.
А думка в`язла реп`яхом до брів:
Десь має бути світу приконеччя!
Ти лебедів, жар на долонях ніс...
У віражі освідчився – лукаво.
За крок до прірви жовтий замок зріс.
Плин анфілад – в басейн, де – біла кава…
Підхмарні сосни з білками – довкруг.
Із парадизок – яблучка всолоди…
В три мушлі я збирала мішуру –
Та бутафорія блищала, мов клейноди!
Обарвив казку в потойбічні кольори,
Які дарма шукати у палітрах…
Спромігся ти – Ілюзію створив.
...кого несеш в захмар`я нині, Вітре?
Немає коментарів:
Дописати коментар