Трикутник дачі

Розмалювала дачу сива жінка:

– У мене і будинок, і садок…

Лилася з вуст її медова пінка…

Сміявся-плюскотів рудий ставок.

– Пішли мерщій!.. Смородинка і груша…

Є й абрикос, і терен у цвіту…

А продавати-відпускати мушу,

Бо заросло – по голову коту…

У мене дача краща, ніж у Тані.

– Иди смотри… Зачем тебе гектар?

Бабуся небольшие просит мани… –

Жує інжир супружник Вольдемар.

Підходимо… Іржавий дріт… Петрушка.

Вузеньку стежку зупиняє бриль.

– Колись були фіранки в чепурушки…

Отут би можна душ, а далі – гриль…

Дві яблуні сухі шатро зіткали.

– Був чоловік – текла звідсіль вода.

Дивись, будинок… Тут ми їли сало…

Осьо каструля, стіл, сковорода…

Я ж вам – нормальну ціну! Забирайте!

Стіну зламав гіллякою горіх…

Катма дверей. На шибі – вутлі ґрати.

У бік летовища – полинний сміх…

Між стебелин пробились огірочки.

Вишнина юна квилить:«Дай дощу!».

У Марь Іванни є сини і дочки.

Крізь липи цвіт прожекти відпущу…

– Не буде тут суниць… – шерхоче слива.

Город-трикутник. Поміж віттям – лаз.

– Отут ми ночували – прещасливі…

Не хочеш дачі?

                           – Ні, не хочу. Пас.