Плач Рахілі

Із кінохроніки блідавенька Рахіль

У Всесвіту зіниці зазирає...

Колючий дріт…

                       Дух Смерті – звідусіль…

А Всесвіт ще опікується раєм,

І денно, й нощно зорі постача –

На зміну вицвілим…

                                А я на тиші денці

Не бачу звізд! Оплакую дівча.

Його везли з Дитинства у Освенцім –

По циферки пекельного тавра.

Закасує дівча рукав куфайки…

Хто, Господи, за вервицею – ряд

Офірував?

                 Людей – у піч… мов сайки.          

              

Кучериками схоже єврейча

На українку – Галю чи Марійку.

Землисті губи – як у потерчат,

Такі ж чорнющі бровенята, війки…

Догідливо, як Ной – у Божий лик,

Дівча вдивлялося у вирла фрица…

Ти дав Рахілі путь – в ясу з імли.

Чому ж дитя не вкрила плащаниця?!

На плечі не упав Чумацький Шлях,

Не вкрив те пекло зорянистий гравій.

У літньому дощі – Рахілі плач...

Ось – жебоніє срібно:

                                       А…д…о…н…а…ї…*

* звертання до Бога у євреїв