Залізняки

                     Світлій пам`яті дідуся Івана та бабусі Насті –

                              уродженців хутора Залізняки, що на Миргородщині

Кружляю довкола землі, де – рідня...

Занедбаний хутір. Журавлик – у лозах.

Це тут увостаннє Іван Залізняк

Настині шептав:«Повернусь! Нащо сльози?».

   

Трусив Соні й Любі горішок рясний,

Альоші стежки торував крізь халепи.

З небес зігрівав повоєнні півсни...

І раз на подвір`я прилинув – Сум-лебідь.

І бабця моя більше заміж – ні-ні.

І всохли на хуторі яблуні й сливи.

Згорів мій дідусь у пломінні борні,

А хутір голосить – між кропу й жаливи…

На діда я схожа. Ген блимає зірка...

А плачу, як бабця, – невтішно, прегірко...