Серце. Інклюзія

                                            Матері – Софії Залізняк

Малюю сни перстом на полотні,

Минулля – замок, врожаї доспілі.

В небес позичила хмарки смутні,

Тон зів`ядання – у тигрових лілій…

Сто квестій вирішив рудий бурштин.

Якби ж він існував такого кшталту,

Щоб замок перебутого вмістив!

Комаха – у смолі… Дивочна страта:          

Час не спотворив бідоласі крил –             

Консервував Політ... Митець не схибив!

Вже та сосна – поміж кратонів-брил,

Над лісом, де гула-страждала, – риби…

Вдягну браслет... Сімнадцять намистин.

В одній – комаха.

                              Йду перед грозою          
З відерцем сонечка…

                                     Замшілий тин…

Стан

         обвіва

                     бриз

                             ери

                                   мезозою…

Полискують камінчики чудні

Житечних почуттів – химер-мозаїк…

У серці – схови!

                             Скрині, повні днів,

Захищені від трощення – в млі залів.