Страх

Скажу відверто – я боюсь... хрестів:

Отих, що бовваніють понад мливом,                 

Отих, що сяйні, помічні, святі…

Того, що виродкам-фашистам – символ…

Двори обходила, де пес гарчав,

Носила у портфелі хліб і прутик,

Півтемряви лякалась – дитинчам...

Тепер боюся з Сонцем не проснутись!

Цей страх сповільнює і лет, і крок…

Борвій навчив оселю цінувати,

Тремтіти – мов осиковий листок…

Попід летовищем – землиці клаптик.

Лишу рядочки ранніх полуниць…

Як їм ведеться – у лабетах стужі?

Матуся шепче:«Зраночку – молись!»…

Я – бранка Страху.

Він за Втіху – дужчий!

Боюся похоронних голосінь.

Боюся бути підпалком-поетом.

Вогніє Пік – у всій страшній красі…          

Тремчу – перед… падінням?

                                           спуском?

                                                     злетом?