Апокрифічний вірш

1

Махнув рукою Зевс на рід людський:

Пожадливі людці, підступні, хтиві…

Бог Прометей, що плоть живу зліпив,

Митець був неабиякий, та схибив.

Червону глину здобрював... слізьми,

В Беотії творіння клав на схили…*

Буває, в сон пливе із-за гряди

Бліда істота з нігтями крихкими,

Жаліється, що забагато плям,

І рани вивертає, мов кишені...

Я ж не зцілю графітом з олівця!

Похнюпиться бідак, іде – між скелі...

2

– Творіння знищать холоднеча, звір… –

Дзижчав комарик-сумнів. – Це – химери…

Тож відчайдух-творець злетів до звізд –

Щоб полум`я внести в сирі печери.

Відкрив титан підспідок ремесла,

Вчив юрмища – голодні, стоголосі…

Пандора – мста богів – у світ зійшла…

Прийняв Епіметей красуньчин посаг.                

Вона велеречивою була,

Уміла вговоряти неустанно.

Принади Афродита улила

В краплисті очі барви океану.

Зі скрині спурхнули невсипні круки:                             

Турботи, смутки, немочі, жалі!

І… Прометея Зевс прирік на муки.

І… звів потоп усе живе Землі,

Бо гризлись homo, наче хижі звірі.

Абрис Парнасу мрів серед імли...

Зійшли з човна Девкаліон і Пірра,

Забаглось їм планету заселить.

Зачувши – із пророчої печери –                        

Повчання божества:«Торуйте шлях…»,                         

Засіяло подружжя (метр за метром…)                        

Камінням ворухким пісні поля.  

            

…І проростали буйно крізь пирій

Кремезні homo – підлі, злющі, хтиві…

Девкаліон і Пірра, бранці мрій,

Не мали втіхи від такого дива,

Терпляче вчили плем`я – день за днем:

Зерно – в ріллю, на маргінес – потіхи. 

І збіжжя струм живив рядки поем...                                          

Плекали філантропію, лад, стріхи…

Арес чи Марс, нащадок Гери й Зевса,

Вчив нищення, робив міцним кулак…              

Бряжчать медалі. Реп`яшками – певність:

Сьогодні хлопчик – а за рік вояк.

3

Несуть хлоп`ятам не казки в дарунок –                   

Пістолі, танки, стріли, арбалет…

І вчиться син у батька дерти руно...       

Зі скалки зла спалахує Афект...                 

А з вікон Олімпійського палацу

Зевес невсипно дивиться (віки!)

На сонм жертовників – між нив і плаців.                    

Струмує

             крівця homo

                                 на вінки...

Колись я розчахну врата в Елізій.

Ось пережду стонадцять літніх злив...                

Невже і там побачу юрми грізні –                

В затінні кипарисів, туй, олив?

* В одному з варіантів грецької міфології

 людей виліпив із глини Прометей.