Пусті наперстки

В наперстки трьох корівоньок дою…

Кіт облизня спіймав, та знову – обруч.

А двері зачиняються – між юрм,

Вдають із себе злих шляхетні, добрі…

Куди проситись? І кого просить?

Ні брата, ні сестри… Лиш усміх діда

Ще струменіє в тьму неситих сит,

І сотворяється – на дріжджах – ідол…

Кому годити? Словеса кобіт

Розгойдують мечі… Щити – мов дека.

Ішла по гальці у запеклий бій,

Та схаменулася – за перл до пекла.

– Алаверди! – світ шепче… Відкривай

Нарозтіж душу – хай срібляться кулі.

Серед вердиктів – з материнки чай.

Крихти з чужих столів – пухким зозулям…

І зуб – за зуб. І над Дніпром – тризуб.

Хвилюються конфесії, бомонди…

А бджоли в білій гречці – «дзум» та «дзум»…

Така звичайна співанка, немодна.

Стомився друг лупати «сю скалу».

Пливуть соми під ніж – за течією…

Не руште, ви, хто вдень очима – луп…

Любіть мене! Та буду нічиєю.

Усе ж – під силу. Вдруге молода.

Зріс ідол, втихомирив біснуватих.

Несіть йому галчат, синичок – дань.

Лишайте між столітників у хаті…

У мене серце добре – мов горіх?

Клевцем не варто, сину, гамселити…

Вухатий лютий.

                             Цяпає зі стріх…

Пусті наперстки. Сторінки – налиті.